Підтримка  нашим фондом  державної реформи  ДІ,  дещо змінило  ставлення до нас наших партнерів із інституційних закладів.

Хочемо частково висвітити умови та тонкощі ДІ – стратегії , аби зберегти та зміцнити наші відносини з партнерськими організаціями.

Влітку,  2017 року в Україні,  стартувала реформа  – деінституалізація (ДІ), втілення якої несе за собою зміну існуючої системи дитячих інтернатів. Реакція на усвідомлення, що інтернати можуть бути закритими,  просто обурює багатьох громадян. Але,  таке враження складається лише через те, що люди   не бачать картини в цілому та не усвідомлюють глобальність місії, яку ставить перед собою  ДІ.

 В інтернатах перебуває  106  тисяч дітей. І тільки 8% із них  мають статус сироти, 92% з них мають  хоча б одного з батьків.

17% з усіх дітей в інституціях мають інвалідність, усі інші – звичайні діти, чиї батьки за різних обставин не здатні забезпечити їм гідного піклування і виховання в родині.

Ціль ДІ  – це не просто закриття інтернатів, як вважає більшість працівників інституційних закладів, а створення таких умов, за яких потреба в інтернатах,дитячих будинках, тощо, прости зникне.

Головні мотиви ДІ – не економія державного бюджету,  а збереження інституту сім’ї.  

Шляхи втілення ДІ – не передбачають,  що діти опиняться на вулиці. Доки не буде впевненості, що дитина у сім’ї перебуватиме у безпеці і благополуччі, ніхто не має забрати її з інтернату.

ДІ – передбачає можливість  створення таких умов, за яких потреба в інтернаті, дитячому будинку,  тощо просто зникне.

Суть ДІ полягає у допомозі та підтримці сім’ї, які надаватиме  громада, аби дитина виховувалась у родині. 

Було проведено безліч досвідчень, які  свідчать про  шкідливість вплив інтернатної форми виховання на психологічний та інтелектуальний розвиток дитини.

Більшість соціальних сиріт протягом  10 років свого життя проживають в інтернаті. 

За цей час, вони втрачають батьківську прихильність, відвикають від спілкування з ними. Авторитетність та вплив батьківського слова втрачається.  Їхні  міжособистісні зв’язки з батьками можуть зруйнуватися повністю. У своїй більшості, вихованці інтернатів  випускаються  непідготовленими до самостійного життя, соціальна інтеграція знаходиться на низькому рівні. Через відчутність соціальних умінь та навичок, одразу стати повноцінною частиною соціуму –  складно.

Успішно реалізуються в житті менше 10% випускників інтернатних закладів. 90 % не готові до самостійного життя.  Тільки 2% отримують вищу освіту, 14% – схильні до самогубства, 20% стають безпритульними, 50% – здійснюють правопорушення або злочин. 

Ось як впливають інтернати та дитбудинки на дітей раннього віку:

– 55% мають затримку загальних моторних навичок;

– 40% – затримку розвитку дрібної моторики;

– 32% – затримку розумового розвитку;

– 43% – затримку мовного розвитку;

– 28% – затримку емоційного розвитку;

– 44% дітей мають затримку одразу за трьома і більше показниками.

Виховання дитини в родинному колі, сприятиме розвитку її комунікативних здібностей.  Для неї не буде проблемою сприймати оточуючих, незнайомих людей, бо в дома,  їй допомагали  боротись із своїми страхами, вчили ділитись власними переживаннями, надихали без остраху пізнавати світ, наповнений загадками та дивами.  Тільки, виховання  в атмосфері здорової родини, може навчити адекватно сприймати реальність, оцінювати її та приймати свідомі рішення в конкретних ситуацій. Тільки у відносинах мами до дітей, та ставленні тата до мами, можна навчитись прикладу відповідального ставлення до своїх обов’язків та вчитись брати відповідальність  дбати  про інших членів родини.

В інтернаті, діти  помічають турботу та уважність зі сторони вихователів, але коли приходить усвідомлення, що тебе люблять лише за службовими обов’язками, а після роботи твоя улюблена вихователька поспішає до власної родини, до рідних дітей, приходить  відчай і туга за батьківським теплом.

За міжнародними стандартами захисту прав дітей-сиріт , позбавлених батьківського піклування  – кожна дитина має право зростати у сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння.

Міжнародний  досвід опіки над дітьми-сиротами та дітьми позбавленими батьківського піклування, свідчить, що саме дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї є більш гуманними формами опіки,  порівняно з державними установами.

Чим вище духовність та і моральність суспільства – тим більше воно піклується про сиріт і нужденних.  І ми віримо, що ДІ стане рушійною силою на шляху подолання соціального сирітства в нашій країні.