Новости
01
Консультации
Способ пожертвования

Подпишитесь на нашу рассылку новостей

Друзья
Партнеры
Новини
11 листопада в художньому музеї ім. Шовкуненка О.О. влада, Церква та громадськість разом молились за дітей-сиріт та дітей, загиблих воїнів АТО.

Захід організувала ХОДА
Зустріч розпочалась з молитви-благословення, яку промовив священнослужитель одного з Приходів Херсонської єпархії Української Православної Церкви КП – протоієрей Євгеній Сидоренко. Отець Євгеній зауважив, що молитва за дітей-сиріт повинна бути повсякденною практикою, а не одноразовим дійством”. Ну, повсякденна чи одноразова, але ця практика – одна із небагатьох речей, які здатні об’єднати владу, церкву та громадськість навколо потреб дітей, які залишились без батьківської опіки. Та із слів Олени Урсуленко (секретар Херсонської міської ради) можна зробити висновок, що місцева влада підтримує подібну ініціативу об’єднання зусиль заради вирішення проблеми сирітства. Олена Борисівна, щиро та відверто, заохочувала об’єднуватись разом задля втілення існуючих державних програм захисту дітей та сімей.

Голова обласної державної адміністрації, на жаль, не мав можливості відвідати захід. Проте, був присутній його радник з питань захисту дітей та сімей – Маринчак Юрій.

Юрій Андрійович, стисло та конкретно надав інформацію щодо статистичних даних про стан сирітства в нашій області та країни в цілому. В презентації були вказані цифри, які свідчать про те, що за роки Незалежності України дитяче населення скоротилося вдвічі, і при цьому, кількість дітей, які проживають в інституціях не зменшилась.

“На сьогодні дуже важливо згадати про втрачені цінності” – зауважив Юрій

“Українська культура завжди славилась гостинністю та родинністю. Дружня сім’я та багатодітність – в минулому були видимою ознакою нашого менталітету. Нація, яка любить дітей. До радянських часів в Україні не існувало такого явища, як сирітство. Існував такий собі дієвий інститут хрещених батьків, який відповідально ставився до виконання тих зобов’язань, які добровільно брали на себе хрещені. Якщо дитина втратила батьків, то відповідальність за її виховання та утримання брали на себе хрещені тато та мама, або ж родичі. То вважалося нормою. Сьогодні ж все працює не так. Дитина більше не має тієї цінності, як раніше”.

Побудовані в часи радянської влади інтернати показали, що і там діти можуть “жити”. З’явилась вдала “альтернатива” і зобов’язання з родичів та хрещених батьків негласно були зняті. Виправдання у всіх з’явилися швидко – “Низький економічний стан країни. Тут хоч би своїх дітей на ноги поставити”. Але, проблема в тому, що якщо тоді інтернати з’явились внаслідок масового осиротіння дітей, то сьогодні масове осиротіння штучно створюється, щоб утримувати цю, здавалося б незламну, систему.
Справа в тому, друзі, що система інституційного утримування продовжує існувати за рахунок наповнення дітьми із сімей. Із малозабезпечених, багатодітних, кризових сімей.

Біда в тому, що і зараз у батьків соціальних сиріт є виправдання, коли вони віддають дітей в інтернат та доручають їх виховання державі. Правда, дещо видозміненим є це виправдання: “Низький економічний стан країни. Тут хоч би СЕБЕ на ноги поставити”.
В нас прекрасна держава, друзі. Все, що треба від батьків сьогодні – народити. А далі держава подбає про вашу дитину: дім малютки – ЦСПР (якщо треба) – інтернат – тюрма (як правило) .. Все проплачено. Держава подбає про соціальних сиріт за кошти свідомих громадян, які платять податки. Пробачте за тюрму, але згідно статистики за 2017 рік, 50% випускників інтернатів здійснюють правопорушення або злочин. І всім відоме місце утримання злочинців. Тим паче тюрми теж треба кимось наповнювати. Так краще нехай там живуть ті, кому не звикати до казарменого життя по режиму. Але, це вже інша тема.

Як же можна завадити потраплянню дітей в інтернаті, попередити та зупинити розвиток сирітства сьогодні? На кому відповідальність за дітей-сиріт, якщо хрещені та родичі “умивають руки”??
– Церква (духовенства). На християнах лежить зобов’язання закріпити трансцендентні цінності у суспільних відносинах. Блез Паскаль говорив: “«Я думаю, що ми ніколи не дамо народу нічого кращого, аніж Писання … Його смак стає зрозумілим, коли починаєш читати Писання, бо в ньому знаходиш вселюдське життя. Релігія створила мистецтво і літературу; все велике, що було в глибокій стародавності, мало свій початок в релігійному почутті, властивому людині так само, як і ідея краси разом з ідеєю добра … Поезія Біблії особливо доступна для чистої уяви. Мої діти будуть читати разом зі мною Біблію в оригіналі … Біблія – Всесвітня ».
– Влада. Закон невіддільний від моральності, і широко розповсюджена ідея – мовляв, “мораль не можна закріпити законодавчо” – не більше, аніж міф. Мораль щоденно зодягається у форму законів, зручних з точки зору тієї чи іншої системи цінностей. І питання не в тому, чи зуміємо ми надати моралі законодавче оформлення, а в тому, яку мораль ми збираємось легітимізувати (Ч. Колсон)
– Громадськість. Так нечесно – звалити все на церкву та владу. І нехай ми не завжди задоволені тим, як часом поводять себе священнослужителі або політики, кожен сам звітуватиме перед Богом за своє життя. В світі вже багато говорять про іншу ознаку нашого, українського менталітету – “моя хата скраю, нічого не знаю”.
– Вчора Дмитро Муценко (директор Херсонського обласного центру соціальних служб для сімей, дітей та молоді) зауважив, що “бракує рук”. Держава скоротила соціальних працівників, немає кому йти в сім’ї, що опинились в складних життєвих обставинах (а вони і є потенційними постачальниками дітей в інтернати). Друзі, ми ж є. Та почніть ви помічати сусідів, односельчан, як потребують допомоги! Помічати не з ціллю осудити, принизити та “здати службі”, а з ціллю допомогти. Життя – непередбачувана річ. І ми не знаємо, де зупинимось завтра, проте ніхто не відміняв закон “Сіяння-жатви”. Він працює незалежно від того, вірите ви в нього, чи ні.

Особлива шана та подяка всім священнослужителям, представникам різних релігій та деномінацій, які благословили вчора присутніх на Дні молитві. У нас різні абревіатури та назви, але в нас один Бог. Бог, який заповідав піклуватись про сиріт і вдов в їхніх скорботах и берегти себе від осквернення світом.

Автор: Анастасія Варару