«Коли тебе всиновлюють, це означає, що в якийсь момент ти був небажаною дитиною»

В Україні в дитбудинках та інтернатах живуть десятки тисяч дітей, у яких немає батьків. Багато роздумують над тим, щоб взяти дитину в сім’ю. Але основною перешкодою часто стає переконання в тому, що чужа дитина не стане своїм.

Патронатна форма виховання дітей визначається главою 20 Сімейного кодексу України як система передачі дітей-сиріт на утримання та виховання в сім’ю патронатного вихователя на підставі договору за обумовлену з органом опіки та піклування плату. Нині така форма влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, належно не реалізується, хоча й може реально пом’якшити вплив несприятливих чинників на цю категорію дітей. Стримує розвиток патронатної форми невизначеність відповідної нормативно-правової бази та недостатнє розуміння природи патронату й доцільності його застосування в Україні.

 # 1. Не втрачай надію, вона перемагає смерть

Раніше я турбувався, що у мене ніколи не буде дружини, що я ніколи- ніколи в житті не зможу мати дітей. Але зараз у мене є дружина Канае і є два чудових сина – три роки і вісім місяців. Старший, Кійоші вже вищий за мене.

“Не всі люди негідники” – сказала нациcтам людина, яка увійшла в газовy камеру разом з дітьми.

Януш Корчак – пoльcький педагог, письменник і лікар. Він відмовився врятувати своє життя тричі. У перший раз це сталося, коли Януш прийняв рішення НЕ емігрувати перeд окупацією Пoльщі, щоб не залишати «Будинок сиріт» на свавілля долі напередодні війни з нацистами. Вдруге – коли відмовився бігти з варшавського гетто. А в третій – коли всі мешканці «Будинку сиріт» вже піднялися у вагoн поїзда, що відправляється в табір, до Корчака підійшов нациcт, офіцер CС і запитав:

– Це ви автор «Kopoля Mатіуша»? Я читав цю книгу в дитинстві. Хороша книга. Ви можете бути вільні.
– А діти?
– Діти поїдуть. Але ви можетe покинути вагон.
– Помиляєтеся. Не можy. Не всі люди – негідники.